Алчевская «Сталь» вышла из отпуска позднее остальных команд первой лиги, но на результаты это не повлияло. Подопечные Анатолия Волобуева только в последнем туре пропустили свой первый мяч, а в целом, в первых поединках весны набрали восемь очков из двенадцати возможных. О том, как играть после такого куцего подготовительного периода, главный тренер «Стали» рассказал в эксклюзивном интервью корреспонденту газеты «Украинский футбол».
Анатолий Волобуев: — Загалом те, що ми півзими не тренувалися, не надто позначається на фізичному стані наших гравців. У плані «фізики» ми нікому не поступаємось. Єдине — наша команда пропагує комбінаційний, атакувальний футбол, а на таких полях його дуже важко демонструвати. Якщо прем'єр-лігу показують по телебаченню і всім видно, які поля в команд елітного дивізіону, то перша ліга залишається поза об'єктивом. А тут поля переважно важкі для команд, які прагнуть щось створювати, а не грати в «бий-біжи».
— А взагалі ви задоволені стартом у другій частині чемпіонату?
— У цілому, так. Щоправда, це більше стосується, мабуть, малюнка гри. Щодо безпосередньо результатів, то могли виграти в Білій Церкві — там ми моментами діяли краще господарів. Не буду говорити, що ми недобрали очки — наша перевага була недостатньою, аби жалкувати за втраченою перемогою, але за контролем м'яча ми їх переважали. Та й техніко-тактичних дій набрали багато — 842, з 21 відсотком браку. А ось удома із «Титаном» в нас сталася справжня катастрофа. На нашому боці була тотальна перевага, проте м'яч просто дивом не залетів у їхні ворота.
— Що завадило: хороша гра захисників суперника чи невдалі дії вашого нападу?
— Звісно, винні гравці атаки. Захисники «Титану» дозволяли багато чого, але, на жаль, мої хлопці не скористалися «подарунками». Звісно, якби в команді залишився В'ячеслав Шевченко, все було б трішки по-іншому, але нам уже вкотре доводиться миритися з тим, що кожні півроку команда втрачає провідних гравців. В'ячеслав он і в «Олександрії» прижився, забиває. Ми зараз намагаємося награти на його позицію Локтіонова — теж перспективний хлопець. У дебютному турі він не зміг зіграти через бронхіт. Загалом же, якби обіграли «Титан», можна було говорити про ідеальний старт.
— З приводу цього матчу: на офіційному сайті вашого клубу висить відео з моментами, де, на вашу думку, арбітр помилявся на користь «Титану»...
— Так це ще й не все! Туди ще два моменти чомусь не долучили. За моїми підрахунками, арбітр шість разів зривав наші небезпечні атаки.
— На вашу думку, це некомпетентність чи упередженість?
— Я не можу говорити, що це — некомпетентність. Добре знаю цього арбітра, вже не вперше з ним стикаюся і скажу, що працювати він уміє. А ось у цьому поєдинку щось на нього найшло. І він постійно «запалював» положення поза грою. Гадаю, про некомпетентність можна говорити, коли арбітр помиляється одного разу, двічі... Коли ж це триває впродовж усього матчу, то це щось інше.
— Анатолію Івановичу, від Алчевська до Львова 1260 кілометрів...
— Розумію, на що ви натякаєте. Надзвичайно важко робити такі роз'їзди, та ще й коли доводиться добиратися до пункту призначення потягом. Звісно, якби були гроші, то я просив би керівництво, щоб на такі далекі відстані ми літали літаком. А так виходить, що за пять діб ми зіграли два матчі і проїхали потягом 2500 кілометрів. Не знаю, як ми зіграємо наступний матч, але відновлюватися від таких поїздок дуже важко (розмова відбувалася 31 березня, тобто за три дні до матчу з кіровоградською «Зіркою» – прим.авт). Матч проти ФК «Львів» ми закінчили десь о 15.00 тридцятого числа, а до Донецька приїхали потягом майже 16.00 тридцять першого. Тобто, добиралися добу.
— У зимовий антракт ви втратили основного центрального захисника Назаренка і на його позицію довелося зміститися Білому. При цьому, ваша команда ще не пропускала...
— Річ у тім, що для Білого така перекваліфікаця цілком нормальна, адже за амплуа він і є центрбек. Ми його з донецької Академії на цю позицію й брали, але через відсутність правого оборонця довелося Максиму минулого сезону грати на фланзі. Тепер ось ми взяли дуже кваліфікованого флангового захисника із ФК «Львів» Романюка, тож Білий гратиме на своєму звичному місці.
— Як ви, до речі, ставитеся до так званого «ліміту», згідно з яким у кожній команді першої ліги у стартовому складі має виходити гравець 1991 року народження?
— Негативно. Я вважаю, що це — штучні прийоми. Якщо молода людина добре грає, то вона й так у нас в основі виходитиме. Погляньте: в нас у матчі зі Львовом забивали саме «лімітники» — Палагнюк та Єрмаков. А так виходить, що тренерів ставлять у становище, коли вони мають не тільки відповідати за результат, а й обов'язково ставити до стартового складу людину, яка, можливо, ще не відповідає вимогам першої ліги. Та й, взагалі, не розумію, навіщо це робити у першій лізі? У нас же немає гравців ні національної, ні молодіжної збірних, аби надавати їм ігрову практику.
— А кого б зі своєї команди ви б порекомендували Павлу Яковенку в молодіжну збірну?
— Того ж таки Білого. Вважаю, у цього хлопця — велике майбутнє у футболі. Оце недавно розмовляв з представниками «Шахтаря» і дякував їм за цього футболіста. Та й взагалі у Донецьку дуже сильна система підготовки, тож останнім часом звідти виходить багато кваліфікованих гравців. Гра маріупольського «Іллічівця» доводить це. Ми теж часто користуємося послугами вихованців «Шахтаря».
— Один з ваших найкращих футболістів Віталій Гавриш їздив узимку з донецьким «Металургом» на збори, але, не підійшовши Андрію Гордеєву, повернувся назад до Алчевська. Чи свідчить це про велику різницю між рівнем прем'єр-ліги та рівнем першої ліги?
— На мою особисту думку, Гавриш — гравець рівня прем'єр-ліги, першу він уже давно переріс. Не знаю, чому він не підійшов тренеру донецького «Металурга». Може, погано подивилися футболіста...
— Коли Окана-Стазі їде до своєї збірної, наскільки це велика проблема для вас?
— Велика, бо приїжджає Окана звідти у «розібраному» стані. Тим більше, що календар ігор збірної підлаштований під елітні дивізіони, а тому коли він їде грати за свою збірну, то ми продовжуємо грати, втрачаючи при цьому виконавця високого рівня.
— Рівня прем'єр-ліги?
— Безумовно! Цієї зими, коли у нас почався масовий відтік гравців, Окана теж їздив на перегляд до «Таврії». Щоб назбирати грошей для зборів та інших потреб команди, ми хотіли його продати, але щось там не встигли документально оформити й вирішили, що до літа він пограє за нас. А так, я б рекомендував його клубам прем'єр-ліги. Хоча, звісно, краще, щоб ми самі туди потрапили. Але не з нашими грошима...
— А з тих гравців, що залишили вашу команду взимку, за кого ви отримали гроші, а за кого — ні?
— Ситало й Шевченко були у нас на контракті, й за них ми отримали гроші. До речі, за ці гроші ми й провели збори й екіпірувалися. А Налигач і Назаренко пішли задарма. З Назаренком у нас взагалі домовленість була: якщо в нього буде хороша пропозиція, ми не будемо його тримати.
— Зрозуміло, що за такої ситуації «Сталь» не може собі дозволити купувати гравців, але все ж ви непогано підсилилися. Взяти того ж Поступаленка — одного з лідерів дублю харківського «Металіста»...
— Поступаленко нормально влився в колектив. У матчі зі Львовом ми йому довірили зіграти 25 хвилин і в принципі задоволені його діями. Зрозуміло, нічого надзвичайного він не продемонстрував, але всьому свій час. Плануємо використовувати його на позиції під нападниками. Загалом, у нас зараз є повна обойма гравців, незабаром Одинцов повернеться після травми, а Окана-Стазі після збірної. Тож вибирати є з кого. Навіть враховуючи, що наш лівий захисник Чеботаєв вибув на два поєдинки через дискваліфікацію.
— Але після матчу з «Титаном» ви говорили, що не встигли заявити своїх вихованців...
— Там була така ситуація. Раніше своїх вихованців можна було випускати в будь-який момент, а потім до Регламенту внесли зміни, згідно з якими цих гравців потрібно заявляти, як і інших, — у рамках трансферного вікна. Ми ж у той час, коли трансферне вікно зачинялося, були саме в Туреччині на зборах і не змогли заявити багатьох своїх молодих футболістів. Чи то ми щось прочитали неуважно, чи взагалі до нас ці папери не дійшли. Взагалі, дивне якесь це правило. «Вільних агентів», які бігають із команди в команду, заявляти можна, а місцеву молодь, яка починала в нас тренуватися, народилася тут, виросла, чомусь не можна. А якщо у мене півкоманди грипом захворіє, що тоді робити? Раніше можна було дозаявити власних вихованців посеред сезону. А тепер — ні. Категорично не погоджуюся з таким правилом!
— Анатолію Івановичу, сезон поступово добігає кінця, а грошей у команди як не було, так і немає. Чи керівництво щось обіцяє?
— Певні просування є. Востаннє ми отримували зарплату десь у січні, коли з відпустки вийшли. Обіцяють незабаром ще заплатити.
— А якщо в глобальному сенсі брати? Фінансів, аби включитися в боротьбу за вихід у прем'єр-лігу, немає?
— Звісно, ні. Щоб виходити до прем'єр-ліги, треба вести мову не про вчасну виплату зарплати, а про купівлю гравців. Ми ж беремо тільки тих, за кого платити не треба. Та ще й своїх заявити не можемо. Ми й листи писали у ПФЛ, але Федерація наклала вето й не дозволила заявити молодих футболістів. На диво принципові люди у нас!
— У футболістів у таких випадках питають, чи не мають вони пропозицій від інших команд? А як у вас із цим? Не хотілося б попрацювати в іншому місці, де з грошима краще і можна ставити якісь завдання?
— Доживемо до літа — побачимо. Взагалі, хочеться вірити, що тут в Алчевську все налагодиться. Я ж місцевий і мені психологічно важко залишити рідне місто й рідну команду, але, відверто кажучи, набридло вже працювати в таких умовах. Та й хлопців шкода — з цією командою можна було б ставити серйозні завдання, а натомість...
Олександр Озірний («Український Футбол»)